Звідки береться перфекціонізм?

Прагнення робити все ідеально, довести справу до досконалості і при цьому страждання, через неможливість це зробити можуть бути досить дошкульними для людини в звичайному житті. Давайте розбиратись, де і як в нас зароджується перфекціонізм.

Перфекціонізм — це риса особистості, яка насамперед характеризується дуже високими вимогами, жорстокістю стандартів і залежною від результатів самооцінкою.

Часто, прагнення до досконалості приводить людину до хороших результатів, проте, якщо воно мотивоване насамперед страхом, то може перетворитися на патологічний перфекціонізм. Це може гальмувати життя і заважати людині розвиватися. Невеликі помилки часто сприймаються як катастрофа, часто уникаються сфери, які породжують страх недосконалості, що часто призводить до втрати власної мети в житті.

Перфекціоністам часто бракує чіткого, позитивного і безпечного відчуття власної ідентичності, що викликає у них сильну потребу довести її собі та іншим людям. У той же час, потреба у визнанні та задоволенні інших є дуже високою. Не завжди є потреба бути досконалим, але часто просто здаватися досконалим.

Звідки береться перфекціонізм?

Психотерапевтка Шерон Мартін виділяє декілька варіантів, звідки може зʼявитись перфекціонізм. Зазвичай, це складне поєднання біології та досвіду. Багато перфекціоністів виросли з нереальними очікуваннями від батьків. Іноді батьки вимагають від дітей найкращих показників, беручи досконалість за стандарт. Коли ніхто явно не приймає нас такими, якими ми є, коли ми відчуваємо, що повинні «заробляти» на прийняття або довести свою цінність, у таких випадках ми дивимося на досягнення, як на мірило власної гідності.

Перфекціоназім, може зародитись завдяки:

  • Вимогливим батькам

Вони цінують досягнення, такі як нагороди, оцінки, звання та престиж, а також є надмірно стурбовані тим, що думають інші люди. Вони, за словами аМартін розглядають своїх дітей як продовження і відображення себе, тому вимогливі батьки насправді «виводять» своє почуття гідності від досягнень своїх дітей.

Вимогливі батьки, як правило, вказують своїм дітям що робити, замість того, аби цікавитися, що хоче дитина, що вона відчуває та які потреби має. Виховання може включати: диктатуру (виправдання очікувань, інакше це матиме серйозні наслідки), емоційний контроль, емоційне насилля (крик, обзивання тощо), маніпуляції і пасивно-агресивні стратегії (мовчання, інсталяція відчуття провини, приховування свого ставлення (наприклад, батьки можуть не виявляти прихильність до дитини). Вони також можуть застосовувати фізичну дисципліну та покарання. Діти вимогливих батьків стають дуже жорсткими у ставленні до себе.

  • Батькам-перфекціоністам

Формування перфекціонізму, внаслідок прямого наслідування поведінки батьків. Батьки-перфекціоністи зазвичай люблячі і не обов’язково безпосередньо ставлять нереальні очікування для своїх дітей.  Діти батьків-перфекціоністів швидше за все будуть критично говорити про себе і порівнювати себе з іншими.

  • Зайнятим, неуважним або емоційно відстороненим батькам

Зазвичай, ці батьки не знають, як почуваються їхні діти, що їм потрібно і як батьківська, поведінка впливає на дітей. Такими батьками можуть бути ті, хто дуже багато працює і недоступні фізично чи емоційно. Або ті батьки, які витрачають більшість часу перед екраном гаджетів. Такі батьки зазвичай задовольняють фізичні потреби дітей, але часто ігнорують емоційні потреби. Тож перфекціонізм для дітей стає способом привернення уваги до себе або допомоги батькам.

  • Нестабільним або емоційно перевантаженим батькам

Деякі батьки хронічно перевантажені через власну травму, психічні захворювання, залежність або когнітивні порушення. Вони можуть мати справу з різними кризами у житті (кризи у стосунках, переживання горя, проблеми зі здоров’ям інших родичів та членів сім’ї), хронічними стресами (безробіття, бідність тощо). Всі ці труднощі перевищують здатність батьків справлятися. Коли сім’я перебуває в постійному кризовому стані або перевантажена емоційними потрясіннями, це завдає шкоди дітям.

Діти частіше розвивають перфекціоністські риси, щоб впоратися з хаотичним домашнім життям, коли їхня сім’я перебуває у хронічній напрузі.  У таких сім’ях або не вистачає, практично немає послідовних правил та структури, або правила надто жорсткі чи довільні.

Намагання бути ідеальним може стати захистом від хаотичного, непередбачуваного чи небезпечного життя. Деякі діти використовують перфекціонізм як спосіб контролювати себе та інших, щоб почуватись в більшій безпеці. Іноді також вони можуть розвивати перфекціонізм в надії вирішити проблеми батьків або викликати їхню повагу.

І хоч ці стилі поведінки батьків різняться між собою, вони поділяють нездатність помічати, розуміти та цінувати почуття своїх дітей. Діти сприймають це як відсутність інтересу до них, відсутність цікавості до того, щоб пізнати їх по-справжньому, як людей: їхні думки, почуття, мрії і цілі.

Діти, які зростають у таких сім’ях, засвоюють те, що перфекціонізм – це спосіб привернути до себе увагу, отримати схвалення, або уникнути покарань та критики. Їхня самоцінність (а іноді й виживання) залежить від їхньої здатності бути найкращими, аби батьки були щасливими, або для створення враження того, що їхні сім’ї щасливі та здорові. Ці діти завжди використовують зовнішню перевірку, сподіваючись, що їм нарешті вдасться почуватися добре, тому ці закономірності зберігаються і в дорослому віці.

Якщо ти знаєш, що перфекціонізм став для тебе справжньою проблемою – звернись за психологічною допомогою. Розібратись в причинах і сформувати нові стратегії поведінки може бути не просто, проте це важливий крок до якісних змін у житті.

Аньця Саман

Психолог, лайф-коуч. Досліджую щастя, практикую slow life

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх