Синдром самозванця. Чому виникає і як впоратись?

Феномен, з яким стикається 70% людей і який змушує дійсно талановитих і успішних людей шалено сумніватись в собі. Сьогодні розберемось звідки він береться, а головне, як з ним впоратись.

Синдром самозванця – це тривалий стан, який не дає людині можливості оцінити власні досягнення та зрозуміти, що вони є результатом саме її праці.  Суб’єктивне відчуття того, що людина не заслуговує того успіху, який має. Часто самозванці знецінюють свої досягнення та вважають, що їхній успіх – це лише випадковість або їм просто пощастило.

Синдром самозванця – це психологічний феномен, при якому особа потерпає від сильної невпевненості у власних здібностях, досягненнях та успіхах і не здатна інтерналізувати свої особисті успіхи.

Виникнення терміну або чому спочатку були саме самозванки?

Термін “феномен самозванця” був введений у статті, опублікованій у 1978 році під назвою “Феномен самозванця у жінок, які досягли високих успіхів: Динаміка та терапевтичне втручання” Полін Кленс та Сюзанни Аймс. Дослідниці визначили феномен самозванки як “внутрішній досвід інтелектуальної фальші”.

Вони опитали понад 100 жінок, всі учасниці були офіційно визнані колегами за їхню професійну майстерність і демонстрували академічні досягнення, що підтверджувалися освітніми ступенями. Незважаючи на постійне зовнішнє визнання, яке отримували ці жінки, їм бракувало внутрішнього визнання їхніх досягнень. Коли їх запитували про їхній успіх, деякі учасниці пояснювали його везінням, а деякі вважали, що люди переоцінили їхні можливості.

Причина, на думку експертів, криється у відсутності жіночих прикладів для наслідування, гендерних стереотипах та упередженнях на роботі й закладах освіти, де від жінок часто очікують менше, ніж від чоловіків.

Синдром самозванця не вважається патологією, а скоріше нормальним проявом, психологічним механізмом. Однак зв’язок між синдромом самозванця, соціальною тривожністю та депресією може існувати, і це емпірично доведено.

Як проявляється синдром самозванця?

Синдром самозванця може проявлятися в різних формах та з різною інтенсивністю. Наприклад, інтроверти більш схильні до розвитку синдрому самозванця, оскільки вони будують свою думку про себе на тому, що вони інтерпретують і відчувають.

Внутрішній самозванець проявляється через:

Думки: мені просто пощастило, насправді я мало знаю, нічого не вмію, скоро всі дізнаються.

Стани: тривожність, сором, невпевненість, провина.

Поведінка: приховати будь-яким чином, що ти насправді не розумний, творчий, успішний. Напрклад, нескінченно вчитись і не починати практикувати, готуватись більше ніж потрібно, постійно перепрацбовувати, занадто вдосконалювати.

Дезадаптивний перфекціонізм. Таке прагнення зробити все ідеально, яке неможливо реалізувати, завищені вимоги, які паралізують і не можеш навіть почати щось робити. Призводить до майже систематичного незадоволення успіхом.

Дослідження International Journal of Behavioral Science 2011 року показало: із синдромом самозванця стикалися близько 70% людей.

Симптоми та характерні риси людей з синдромом самозванця:

• Постійний страх невдачі. Перед кожним новим завданням, проєктом ви відчуваєте тривогу і прикладаєте надзусилля, щоб виконати його або, навпаки, прокрастинуєте.
• Виконавши завдання, ви починаєте думати, що все вийшло лише тому, що ви доклали надзусилля. А якщо все зробили легко та швидко, то вважаєте, що вам просто пощастило.
• Ви відчуваєте страх викриття, що ось-ось вас виведуть на чисту воду і затаврують як бездара, дурня і людину з низькою кваліфікацією.
• Ви схильні списувати успіх на зовнішні фактори, випадковість, везіння.
• Ви ігноруєте похвалу та визнання ваших досягнень, нівелюєте компліменти.

Типи “самозванців” (за Валерф Янг):

Янг — відома дослідниця синдрому самозванця. Вона сформулювала п’ять типів «самозванців», які можуть видозмінюватися і поєднуватись. Ось вони:

1. Експерт: Не беруться за справу, досконально не вивчивши все підґрунтя, всю інформацію, яка є в наявності. Постійно навчаються і все одно вважають себе некомпетентними, недостатньо розумними. Експерти можуть піддатися паніці, якщо їх попросять зробити щось для них незнайоме.
2. Супермен/супервумен: У цього типа має бути за найвищим ґатунком у всіх сферах — у кар’єрі, у відносинах, на відпочинку, у спорті. І заради цього вони працюють більше за інших. Якщо ж хоч у чомусь їх спіткає невдача, думають, що це через їхню неспроможність.
3. Перфекціоніст: Ставлять завищені вимоги до себе і своєї роботи, і в результаті майже ніколи не бувають задоволені результатом. Найменший промах — і вони почуваються невдахами.
4. Затятий індивідуаліст (соліст): Роблять все самотужки, не вдаючись ні до чиєї допомоги, не питаючи поради. Думають, що інакше це буде свідченням їхньої некомпетентності.
5. Природжений геній: У дитинстві легко і просто досягали успіху. А коли, подорослішавши, були змушені докладати чималих зусиль, щоб отримати результат, розчарувалися в собі.

Як формується синдром самозванця?

Формування особистості та ставлення до себе починається в дитинстві,  відповідно формуванням цього синдрому теж може відбувається ще в дитинстві. Синдром самозванця – це збіг факторів, які одночасно впливають на психіку й індивідуальність людини, що є схильною до цього.

На виникнення синдрому самозванця можуть упливати риси характеру, але характер є динамічною структурою й може змінюватися протягом життя. Зазвичай із запитом синдрому самозванця звертаються люди, у яких порушена самооцінка та надмірна самокритичність.

Є певні причини, які можуть за певних обставин упливати на його формування:

Виховання:

• Багато порівняння з іншими в дитинстві.
• Підвищена критика в сім’ї.
• Відсутність похвали та підтримки або, навпаки, дитині говорили, що вона надзвичайно розумна, а в дорослому житті вона стикнулася з тим, що інші колеги мають такі самі досягнення, як і вона. У людини ця невідповідність викликає нерозуміння, успішна вона чи ні.
• Невідповідність досягнень і зворотного зв’язку. Наприклад, у дитинстві дитина чула від учителів або батьків фрази: «Чому ти отримав 11, а не 12?», «Ти маєш бути кращим!». Начебто ти доклав багато зусиль, а результат всеодно постійно недостатній, якщо не найкращий.
• Недопустимість помилки.
• Жорсткі вимоги

Соціальний тиск і стеріотипи (радянщина, сусп.вимоги і патерни).

Надмірне інформаційне перевантаження (динамічність світу). Інформації і знань настільки багато, постійно зʼявляється нова, що просто неможливо знати все, навіть про справу, якій присвячуєш більшість життя. Це може викликати сильне напруження, адже доводиться невпинно рухатись і буквально непоспівати за всім новим.

Соціальні мережі. Ще один фактор сильного тиску. Виникає відчуття, що всі навколо успішніші за тебе, їм дається все легко і тільки ти нездара.

Самозванцями також часто є люди з комплексом відмінника. Вони дуже залежать від думки інших, хочуть завжди все виконувати на «відмінно», бути у всьому першими та отримувати лише добрі відгуки. Якщо щось не вдається зробити ідеально, вони сприймають це як катастрофу. Відповідно, будь-який промах викликає у відміннику самозванця. Зворотною стороною такого прагнення досконалості є ризик емоційного та професійного вигоряння. Адже викладаючись на 200%, ми витрачаємо сили та ресурс набагато швидше, ніж встигаємо поповнювати.

Як впоратись з синдромом самозванця?

• Спиратись на факти. Якщо ти тільки починаєш  свій шлях в якійсь справі, це ок відчувати, що тобі чогось бракує. Тобто у тебе справді мало компетенцій, а значить на їх розвитку і освоєнню треба сфокусуватись.  Також варто розрізняти хвилювання (що веде до кращої підготовки) від паралізуючого почуття, що заважає.
• Легалізувати помилки.
• Працювати з негативними автоматичними думками і когнітивними викривленнями. В моменти, коли стикаєшся з внутрішнім голосом самозванця, влаштуй Перевірка реальності: Чи ці думки корисні для мене? Чи вони відображають реальний стан речей? Чи я справді нічого не вмію?

• Присвоїти успіхи. Для початку записати.
• Не порівнювати з іншими: памʼятай, що інстаграм в кращому випадку транслює десь 10% реальності і життєвого шляху людини. Ми не живемо однаково, у нас різні стартові і поточні життєві умови, різні таланти і схильності, тож і порівнювати себе з іншим не варто. Надихатись – так, але не тригеритись. Відчуваєш, що чужі успіхи тебе пригнічують і тригерять, а не надихають на створення власних – відпишись.
• Святкувати перемоги.
• Ставитись до себе, як до друга, по доброму.
• Знаходити або створювати Підтримуюче оточення, брати відгуки від тих, кому довіряєш, вчитись приймати компліменти.
• Звернутись по допомогу до психолога, щоб знайти причину формування твого власного самозванця, навчитись з ним взаємодіяти і виробити індивідуальні дієві способи стишувати його, а головне, присвоювати свої успіхи.