Сепарація від батьків: етапи і важливість.

Привʼязаність до людей, що привели нас в цей світ необхідна і зрозуміла. Проте, не менш важливим є своєчасне відділення себе від батьків. В сьогоднішньому пості про це.

Сепарація в психології — це процес відокремлення дитини від батьків, коли вона поступово стає самостійною та незалежною людиною. При цьому стосунки з батьками з ієрархічних, у яких дитина займає підлегле становище, переходять у рівноправні стосунки дорослих із дорослим.

Процес сепарації починається з народження та в ідеалі закінчується до 18-20 років. За цей час дитина має пройти шлях від повної залежності від мами до здатності забезпечувати своє існування та розпоряджатися своєю долею. З кожним роком відбувається розширення зони самостійності та відповідальності дитини. Вона приймає все більше рішень, стикається з їхніми наслідками, проходить кризи, набуває досвіду, поступово стає незалежним у різних аспектах свого життя.

Сім’я – це місце, де ми отримуємо любов, турботу, встановлюємо перші міцні стосунки, розуміємо, що світ надійний і з нами все буде добре. У теорії прив’язаності є така ідея, що треба «насититися» базовим зв’язком, а потім відійти, щоб досліджувати зовнішній світ.

Сепарація має чотири складові:

1. Функціональна має на увазі здатність забезпечити своє існування,
2. Емоційна — приймати рішення, виходячи зі своїх бажань,
3. Ціннісна — мати власну картину світу,
4. Конфліктна — не відчувати почуття провини та відстоювати свою точку зору у разі незгоди з батьками. Завершена сепарація відбувається якщо всі ці пункти виконані.

Етапи сепарації:

• В перші місяці життя немовля повністю залежить від мами і нічого не вміє. Потім воно починає саме виконувати прості дії: сідати, ходити, їсти ложкою, копіювати дорослих. Батькам треба дати йому досліджувати світ та свої можливості і не намагатися все зробити за нього.
• У три роки дитина усвідомлює, що вона окрема особистість зі своїми бажаннями, які можуть не збігатися з бажаннями батьків. Головні слова цього періоду – “Ні” і “Я сам”. Дитина виявляє свою волю, упирається, заперечує, не слухається. Якщо в цьому віці намагатися за будь-яку ціну примусити її до підпорядкування і «хорошої поведінки», можна задавити ці паростки самостійності. Батькам варто підтримувати прагнення дитини до самостійності, дозволяти їй приймати відповідні за віком рішення, наприклад, вибирати одяг.
• У віці від 4 до 8 років починається соціалізація: дитина вчиться вибудовувати стосунки з однолітками, у неї з’являється своє коло спілкування. Батьки перестають бути єдиним джерелом інформації про світ. Дитині варто освоїти базові навички самообслуговування: прибирати свою кімнату, допомагати на кухні.
• Між 8 та 12 роками діти пізнають школу, у них з’являються однокласники, вчителі, інтереси поза домом. У цьому віці розвивається вольова сфера особистості: це означає, що дитина вчиться збиратися і робити те, що треба. Вона повинна мати зони відповідальності: самостійно робити уроки, мати коло домашніх обов’язків. Це поступово готує її до дорослого життя. Не треба контролювати, нагадувати, нав’язувати допомогу: у дитини має бути можливість зіткнутися з наслідками своєї лінощів або забудькуватості і зробити висновки на майбутнє.

• Від 12 до 18 років – найскладніша стадія дорослішання: підлітковий вік. Дитина починає помічати недоліки батьків, їхній авторитет у його очах падає. Натомість зростає вплив оточення, однолітків, у яких підліток і орієнтується насамперед. Відбувається «бунт»: діти перестають слухатися, протестують проти обмежень, контролю, втручання у особисте життя, вимагають визнання своєї дорослості та незалежності. У цей період важливо прислухатися до підлітка та знаходити компроміси. У нього має бути свій простір, де він встановлює правила: у його кімнату не можна заходити без дозволу, він сам вирішує, коли там забиратися. Батьки повинні навчитися довіряти дитині, давати їй можливість самостійно приймати рішення та відповідати за свої вчинки.
• Від 18 років. Якщо попередні етапи сепарації пройшли успішно, то до цього моменту дитина, яка подорослішала, готова до відділення. Процес дорослішання повністю завершиться лише до 24-25 років, але людина вже здатна взяти на себе відповідальність за своє життя. Часто саме в цей час діти вступають на навчання чи знаходять роботу, починають жити самостійно.

Навіщо потрібна сепарація?

Сепарація дозволяє людині стати господарем свого життя, вільно їй розпоряджатися та отримувати від неї задоволення. Людина стає незалежною і знаходить впевненість у собі, може спрямувати свою енергію на досягнення своєї справжньої мети, а не на спробу відповідати чиїмось очікуванням.

У процесі сепарації людина вчиться вибудовувати особисті межі. Це вміння необхідне автономної особистості, воно дає можливість побудувати здорові стосунк. У майбутньому людина зможе шанобливо ставитись до особистих кордонів власних дітей та підтримувати їх під час дорослішання та сепарації.

В результаті емоційної сепарації людина набуває свободи поведінки та прийняття рішень. До речі, сепарація від батьків не означає холодності чи погіршення стосунків: навпаки, саме після сепарації може настати новий етап взаємовідносин батьків та дітей як дорослих самостійних особистостей, коли стосунки будуються не на залежності чи почутті обовʼязку, а просто на тому, що людям одне з одним добре.

Як зрозуміти, що сепарація від батьків не сталась?

• Ти дорослий, а матеріально залежиш від батьків.
• Твій вибір залежить від їхнього схвалення

Якщо ти робиш щось, що не подобається батькам, то відчуваєш провину. Або, навпаки, не робиш того, що вони не схвалюють. Це може відбиватися на виборі партнера, професії чи будь-чого іншого. Також тут може проявлятися протестна позиція, коли ти робиш щось на зло батькам.

• Тобі складно висловлювати почуття
• Ти намагаєшся догодити їм, попри власні бажання
• Ти віриш, що батьки знають, як буде краще для тебе
• Ти намагаєшся постійно довести щось батькам
• Ти ідеалізуєш своїх батьків
• Ти не можеш сказати «ні»

Наслідки незавершеної сепарації:

Незавершена сепарація дуже ускладнює життя. Самооцінка такої людини нестійка, тому що спирається не на її власні досягнення та уявлення про себе, а на чужу думку. Людина залежить від оцінок оточуючих, постійно шукає схвалення та схильна до конформізму. Вона робить не те, що їй потрібно чи хочеться, а те, за що її похвалять.

Гіперопіка чи, навпаки, диктат не дають людині навчитися самостійності. Розвивається вивчена безпорадність: людина не здатна приймати рішення, пасивна, не впевнена в собі, сумнівається у своїх силах і здатності щось змінити.

Таким людям складно самореалізуватися та побудувати кар’єру. У них немає розуміння своїх цілей та бажань, вони можуть нескінченно та безрезультатно «шукати себе». Навіть якщо така людина за вказівкою батьків отримає затребувану професію, вона не матиме внутрішньої мотивації, тому вона завжди програватиме колегам, які мотивовані і точно знають, що вони роблять і навіщо.

Нарешті незавершена сепарація призводить до проблем в особистому житті. Втручання батьків у справи пари може зашкодити навіть найсильнішим почуттям. Відсутність особистих кордонів не дає побудувати здорові стосунки: людина може розчинитись у партнері, почати жити її інтересами та втратити себе. Люди з незавершеною сепарацією часто повторюють батьківські сценарії у стосунках, наприклад, розлучення, зради чи домашнє насильство.

Якщо ти виявив, що процес сепарації від батьків не завершено і маєш труднощі з цим – звертайся по допомогу до психолога. Це допоможе швидше і в підтримці вирішити цю проблему.